Меню

Шахопоезія

Шахопоезія
У 90-х роках XX століття А. Мойсієнко, автор поетичної збірки «Шахопоезія», започаткував новий жанр синтетичного мистецтва – шахопоезія. Шахопоезія – вид зорової творчості, синтез поезії та шахової композиції. Шахопоезія не знає аналогів у світовій практиці. Термін “шахопоезія” на сьогодні зустрічається в низці філологічних і шахових довідників. Розлогу статтю про шахопоезію подає двотомна “Літературознавча енциклопедія”. Існує два різновиди шахопоезії: перший – віршований текст, що відбиває ідейно-тематичні колізії розв’язку шахових задач та другий - поетичний текст, який «вплітає» в себе розв’язок авторської задачі.

Саме на теренах України, в межах означеного синтетичного жанру, вітчизняними авторами вперше презентовано поетичне слово і шахові композиції, як рівно вартісні чинники мистецького дійства. Шахопоетичні вірші інтерпретовані українською мовою Віктором Капустою та Миколою Лябахом. Зазначимо, що В. Капуста відомий як автор шахопоетичної збірки “Картатий материк” та як гросмейстер України з шахової композиції. Але у світовій практиці цікаві зразки шахопоетичної творчості можна відшукати й раніше. Згадаймо, окремі естетичні спроби Альфреда де Мюссе чи унікальну книжку Володимира Набокова “Poems and Problems” (“Поезії та шахові задачі”, Нью-Йорк - Торонто, 1970 р.). Також ряд аргентинських авторів, яким притаманне прагнення осмислити шахи як космічне явище, проводять неочевидні паралелі з життєвими реаліями, зазираючи в шахове “задзеркалля”. В культурно-філософських зрізах шахопоезії з’являються персонажі античної міфології, колоритні постаті Омара Хайяма, короля Альфонса Х Мудрого, автора іспанських хронік, правничого кодексу і,чи не першого в Європі, шахового трактату “Книга Ігор”, Франсуа Андре Філідора, геніального шахіста й фундатора комічної опери на французькій сцені. Всюди шахові асоціації.

Хорхе Луїс БОРХЕС

ШАХОПОЕЗІЯ

З іспанської переклали Віктор КАПУСТА і Микола ЛЯБАХ

Гравці зійшлися слушної пори.
Ба! Шахи не відпустять їх до ранку.
Фігур жорстокий світ — не забаганка:
Ненависть викрешуть двобою кольори.
У чорно-білім магію твори,
Де точна форма споконвік не тане,
Де ферзевий і королівський фланги
Стрясає гомеричний глас тури.
Магічністю захоплені достоту,
Шахісти не виходять із цейтноту.
До миру ритуал не повернути.
Роз’ятрилась на Сході битва ця.
Амфітеатр її тепер повсюди.
Триває гра, як завше, без кінця.

Слабкий король за хитрим пішаком
Чаїться, жде сигналу королеви.
Піднято парус. Білі каравели
Летять на чорні прапори притьмом.
Узнав би хто, що вказівним перстом
Долоні розліновано гравцеві.
Узнав би хто, що рішення миттєві —
Алмаз свободи, не скляний апломб.
Хоча Хайям із віршем наодинці
Вважав шахіста бранцем шахівниці
Ночей сліпих і прозорливих днів.
Бог рухає гравців у цій виставі?
Чи двоє інтригують ради слави?
Чи курява агону поготів?

Ораціо Аміл МЕЙЛАН

ПРОРОЧА ЗАГАДКА

Октет колон, що гідні Парфенону.
Там злодій не краде горизонталі
І вертикаль не гне парламентарій.
Нема монархії, та є корона.
І ходить там не п’яна охорона.
І тури - не фортеці феодальні.
В Ла-Плату не біжать діагоналі.
В квадратах - слід мистецького канону.
Руїни й велич… Пишеться скрижаль...
Четвірка коней… Наче Насьйональ
З чудовим гаслом: “Будьмо, аргентинці!”
Там Борхес прозирне із задзеркалля.
Там Мінос не примириться з Дедалом.
Дух Індії - на титульній сторінці.

Чекає пару краль у покері невдача,
Коли зустрінуть ненароком двох тузів,
Що у колоді за погоничів ослів.

І пазли долі не складе рука ледача.
Борги припухли, мов у прикупі додача.
Круп’є і скарбівник не знають щирих слів.
А кралі не повалять владних королів,
Бо той, що творить шахівницю, не пробачить.
Шістнадцять пішаків — у стрій. Тореадори?
І чорні клітки тридцять дві. Для упокори?
Чотири мантії. У храм на службу, в бій
Ідуть єпископи чи браві офіцери?
Чимало аналогій є… І різні сфери
Єднає в шахові проблеми щемний біль.

“КНИГА ІГОР” АЛЬФОНСА Х

І
Щасти добі, як править в ній мудрець,
Помазаний на владу і науки.
Меча він коронує словом злуки,
Аби людських достукатись серць.
Та долі знак суворий, сердсь — не сердсь,
Від трону відведе як від понуки
І дасть йому нової влади в руки:
Трактат про шахи — вигадки вінець.
В обійми королівські шахівниці
Йде Птоломея всесвіт блідолиций —
Спокуса для вождя і астронома.
Ледь схибив — драма змінить хід подій.
У грі, житті? Либонь, це знав тоді
Мудрець , король Кастилії й Леона.
ІІ
Укласти звід законів “Сім частин”:
П’яти віків правничі філіграні.
У “Хроніці Великої Іспанії”
Сягнути днів неміряних глибин.
У формі точній мови кожний згин.
Стрункої думки образи фонтанні.
І “Пісні Сіда” ніжне потурання
На кінчику пера, — буття, не згинь!
Поезії тонкої чисті роси,
Як перли, зблискують в іспанській прозі.
Читання — спокій, а писання — вихор.
На мить лиш приспаний уяви атом
Між гральних кісточок і шахів раптом
Знаходить вихід свій у “Книзі Ігор”.
ІІІ
А час летить прудкіше за життя…
Є час орати й час в сопілку грати.
Цивілізація творіння, марнотрати?
Не розібрати — всюди суєта.
Альфонс Х думав з каяття,
Чи треба дозвіл на дозвілля брати.
Господь-бо, щоб людині дати ради,
Дозволив радість їй. Він — сам суддя.
Таємний розмир труду і розваги
Несуть гармонії коханці — шахи.
Ілюзій світ не згірше сатурналій.
За насолоду зайву не кори,
Бо користь не від сварки, а від гри.
Король — Премудрий, істини — тривалі.

ЧОРНО-БІЛА БЕЗКОНЕЧНІСТЬ

Знедолені не вирвуться з неволі.
Дві раси, що увінчують війну,
Два роди, що увічнюють вину,
Нестямно моляться на власний колір.
Їм сказано на перехресті долі
Шукати квітку миру запашну,
Ловити мить любові провідну,
Де правда зверху, а омана долі.

Між чистих рас охоту воювати
Притлумлюють метиси і мулати.
Та зась на шахівницю їм тепер.
А ті, кого химерять герцю кліті,
Січуться не в однім тисячолітті.
Застоїш чергу скраю , май терпець.

ВЛАДА І СЛАВА

На шахових полях життя криваве.
Хто буде із щитом, хто на щиті.
Хіба відомо? Жертви нащо ті
І короля нешахові забави?
Монарху перемог подай і “Ave!”
І на бенкеті кубки золоті,
Де почет вірний в щирій простоті
Освятить королівські нев’яньсправи.
Застілля від вина хмеліє разом.
Проте із-під стола пильнує блазень,
Як герцог-офіцер в лукавім тості
Триножить погляду небесну синь
Нової королеви з пішакинь.
І чутно кроки кам’яного гостя.