Меню

Вікові та психолого-педагогічні особливості вихованців ДОТ

Вікові та психолого-педагогічні особливості вихованців ДОТ

Катинська Л.Л., викладач педагогіки, викладач-методист
Володимиро-Волинського педагогічного коледжу

План лекції
1. Вікова динаміка розвитку особистості.
2. Вікові періоди та ключові характеристики криз розвитку особистості.
3. Характеристика особливостей становлення особистості молодшого школяра.
4. Характеристика підліткового віку.

1. Вікова динаміка розвитку особистості

   Особистість – духовна, соціально-психологічна інстанція людини, функціями якої є виокремлення себе з оточення, самоспричинення внутрішньої і зовнішньої активності, самовираження та саморозвиток у цілісній життєдіяльності, активне переживання у часі і просторі своєї екзистенції. Проблема розвитку особистості складна. Досліджуючи дану проблему, вчені ядром особистості називали різні феномени: О.Запорожець – емоції; Л.Божович – самосвідомість, виражену у внутрішній позиції; О.Леонтьєв – ієрархію мотивів; В.Давидов – творчий потенціал; М.Боришевський – сукупність потреб, рефлективність.

   Розвиток особистості вимагає від людини психічної активності й передбачає перебудову свідомості та самосвідомості, переоцінку власного «Я» в житті, зміну звичних настанов та орієнтацій. Свідченням духовного зростання є усвідомленість значущого вибору, чесність, зміна критеріїв обов’язку, совісті на критерії естетичної, творчої спрямованості, відповідно до яких людина починає свідомо творити своє життя.

   Психологія вікового розвитку особистості передбачає вивчення внутрішнього світу людини, її мотивів, потреб, емоцій. У дослідженнях розвитку особистості враховують сформовані етикою еталони, ідеали, аналізують численні перешкоди, небезпеки, які підстерігають її на шляху духовного і творчого зростання, знаходять шляхи та способи уникнення цих небезпек.

   Аналіз різних наукових концепцій вікового розвитку особи дає можливість усвідомити складність даного процесу, його змістовність та виділити необхідні характеристики.

   За переконаннями представників психоаналітичного напряму (З. Фрейд та ін.), рушійною силою розвитку особистості є її активність. В основі такої активності лежать біологічні потреби, сексуальні та інші інстинкти. Для новонародженого головне одержати задоволення, якому підпорядкована його поведінка.

   Деяким дітям особливо важко дається відстрочування чи обмеження задоволення бажань. На це вони відповідають реакціями гніву, нетерплячки, крику. В інших дітей такі обмеження не викликають незадоволення.

   Сучасна психологія розглядає розвиток як незворотній процес, який розгортається від недиференційованого начала з максимальним потенціалом для реалізації програми та мінімальним значенням цієї програми. Вона виокремлює цикли, фази з критичними переходами до різнобічно розвиненої особистості з великим перспективним значенням програми й актуальним потенціалом, що змінюється протягом життя. Визначальним в цьому процесі є принцип дозрівання:
1) особистість розвивається поетапно;
2) суспільство схвально сприймає розвиток соціальних можливостей людини;
3) кожна психосоціальна стадія супроводжується кризою (поворотним моментом у житті людини);
4) особистість, яка повноцінно функціонує, долає послідовно всі стадії;
5) на кожній стадії особистість розвиває специфічні еволюційні проблеми.

   Е.Еріксон створив на основі епігенетичного принципу цілісну концепцію вікового розвитку людини виокремивши вісім його психосоціальних стадій.

1. Дитинство (перший рік).

   Основою формування здорової особистості є загальне почуття довіри, впевненість, сприйняття соціального світу як безпечного, а людей – як турботливих і надійних. Криза «довіри-недовіри» у цей період пов’язана із ненадійністю, неспроможністю матері передавати своїй дитині відчуття сталості, тотожності переживань. Нерідко розв’язання цієї кризи переноситься на другий рік життя дитини.

2. Раннє дитинство (2 – 3 роки).

   Певна автономія та самоконтроль, уникнення почуття сорому, сумнівів і приниження. Дитина, взаємодіючи з батьками, виявляє, що їхній контроль буває різним: у формі турбот, як приборкання і запобіжний засіб. Ця стадія є вирішальною для встановлення співвідношення між добровільністю та впертістю, для впевненості у вільному виборі («Я сам», «Я – те, що я можу»).

3. Вік гри (4 роки – вступ до школи).

   Світ вимагає від дитини активності, розв’язання певних завдань, набуття нових навичок. «Я – те, ким я буду» - стає в дитини головним почуттям ідентичності в процесі гри. Розвиток дитини залежить від ставлення батьків до її ініціативи. Почуття провини в неї викликають батьки, які не дозволяють дітям самостійно діяти, надмірно їх карають.

4. Шкільний вік (6-12 років).

   Характерним є зростаючі здібності дитини, зокрема логічне мислення, самодисципліна, здатність взаємодіяти з однолітками, згідно встановлених правил. У процесі навчання розвивається працьовитість, діти прагнуть довідатися про походження й функціонування явищ і процесів, его-ідентичність дитини виражається «Я – те, чого я навчився». У цей період можлива поява почуття неповноцінності, некомпетентності, неспроможності.

5. Юність (від 12-13 років до 19-20 років).

   Особистість уже не дитина, але ще й не дорослий. Вона відчуває на собі вплив різних соціальних вимог та опановує нові соціальні ролі. У цей період нерідко виникають конфлікти ідентичності та суперечності соціальних ролей. Кризи ідентичності (конфлікт ролей) характеризується нездатність обрати кар’єру, стиль життя, наявністю принизливого почуття своєї марності, безцільності. Підлітки та юнаки відчувають свою непристосованість, деперсоналізацію, відчуженість і часто надають перевагу негативній ідентичності – протилежній тій, яку пропонують їм батьки. Так вони засвоюють делінквентну (таку, що суперечить законності) поведінку. Позитивним виходом із кризи періоду юності є вірність, як здатність бути вірним своїм обов’язкам, обіцянкам, попри неминучі суперечності в системі цінностей підлітка.

6. Рання зрілість (20-25 років).

   Досягнення особистісної ідентичності та початок продуктивної діяльності. Вибудовуються нові міжособистісні стосунки. На одному полюсі цього виміру знаходиться інтимність, на іншому – ізоляція. На цій стадії можливе захоплення собою чи уникання міжособистісних стосунків. Поява почуття самотності, соціальної ізоляції. Нормальним виходом із кризи «інтимність – ізоляція» є культивування любові у взаємодії з людьми.

7. Середня зрілість (26-64 роки).

   Основна проблема: вибір між продуктивністю та інертністю. Стурбованість особистості благополуччям наступного покоління, а також станом суспільства, в якому це покоління житиме і працюватиме. Основною проблемою даного віку є стурбованість про майбутнє благополуччя людства.

8. Пізня зрілість.

   На даному віковому етапі людина оглядає своє минуле, переглядає свої життєві вибори та рішення, згадує свої досягнення та невдачі, підбиває підсумки, інтегрує та оцінює свої минулі стадії розвитку. Два полюси людей, одні з яких стверджують: «Я задоволений», інші – саме ті, що ставляться до свого життя, як до низки нереалізованих можливостей і помилок.

   На думку Г. Костюка, «розвиток особистості – це історія її становлення як суб’єкта міжособистісних стосунків, пізнання і праці, носія суспільних відносин. Ця історія розвитку функціональних можливостей її нервової системи, психічних процесів і властивостей, фізичних, розумових, моральних та інших якостей, її знань і почуттів, потреб і інтересів, ідеалів та смаків, світобачення і переконань, трудових умінь і навичок, здібностей до навчання, до засвоєння створеного людством і до створення матеріальних і духовних цінностей».

2. Вікові періоди та ключові характеристики криз розвитку особистості.

   У процесі онтогенезу людина долає ряд вікових періодів, під час яких змінюються її фізіологічні, морфологічні, біохімічні, соціально-психологічні особливості. Ці періоди є певними епохами, циклами, ступенями розвитку. Загальні закони розвитку в кожному віці мають специфічні особливості.

   Визначити межі вікових періодів досить складно. Кожен вік характеризується певними рівнем досягнень у психічному розвитку, а також конкретною соціально-психологічною ситуацією, в якій відбувається розвиток особистості.

   Вік – поняття, що характеризує період (тривалість) життя живої істоти, а також стадії життя. Рахунок віку ведеться від народження до фізичної смерті.

   Динаміка розвитку виявляється як у стабільних так і в перехідних періодах. Переломи, перебудови, різні повороти у становленні особистості є необхідним результатом діалектичності розвитку. Однією з характеристик вікового періоду є наявність кризи.

   Криза ( від грец. krisis – рішення, перелом ) – нормативний, нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов’язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості і виявляється в цілісних психічних і особистісних змінах.

   За словами Л.Виготського, «негативний зміст розвитку у ці періоди є тільки зворотною або тіньовою стороною позитивних змін особистості, що складають основний зміст критичного віку», адже «старе руйнується лише настільки, наскільки це необхідно для розвитку нового».

   Кожен віковий період завершується кризою, а вихід з неї – виникненням новоутворень, переходом до наступної стадії розвитку.

   Прийнята у психології періодизація Виготського-Ельконіна має у своїй основі критерії провідної діяльності (предметно-маніпулятивна, гра, навчальна діяльність, спілкування і ін. ). Однак дослідження останніх років дають підставу вважати, що принцип, за яким основним критерієм періодизації є провідна діяльність, дещо абсолютизований, за його межами залишились інші види діяльності, які можуть бути провідними, або можуть залишатися просто значущими, визначаючи спрямованість активності особистості.

У віковій і педагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:
1) пренатальний період - від зачаття до пологів;
2) натальний період – пологи;
3) період новонародженості - від народження до 2 місяців;
4) вік немовляти - від 2 місяців до 1 року;
5) ранній дитячий вік - від 1 до 3 років;
6) дошкільний вік - від 3 до 6/7 років,який поділяється на:
• молодший дошкільний вік – 4-ий рік
• середній дошкільний вік – 5-ий рік
• старший дошкільний вік – 6-ий рік
7) молодший шкільний вік ( зріле дитинство) -1-4 класи, ( від 6/7 до 10/11 років);
8) дорослішання:
• підлітковий (середній шкільний вік) – 4-8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток; 5-9 класи (від12 до 15 років) у хлопчиків;
• рання юність ( старший шкільний вік ) – 10-11 класи (від 15/16 до17/18 років)
• зріла юність – від 18 до 20 років
9) дорослість:
• рання дорослість – від 20-40 років
• зріла дорослість – від 40 до 60 років
10) старість.

   У межах кожного вікового періоду спостерігаються індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних та індивідуальних відмінностей. Кожен віковий період є базовим для наступного, а його новоутворення основою розвитку. Наприклад, криза першого року життя – це криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим (проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту, тощо).

   Головною ознакою кризи першого року є різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу, предметні дії, стає активнішою, з нею не можна не рахуватися.

   У цей період важливим є встановлення соціальних зв’язків дитини з усіма членами сім’ї. Необхідно надавати дитині певну самостійність, більше свободи.

   Основним досягненням періоду раннього дитинства є криза трьох років – криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі. Головним є ситуативно-дійове спілкування дитини з дорослим, провідною стає предметна діяльність.

   Цей період сприятливий для оволодіння мовою, здатності до наслідування, розвитку самосвідомості.

   Кризою віку 6-7 річних дітей є прагнення посісти нове, значуще становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Втрата дитячої безпосередності, замкнутість, дещо штучна поведінка дитини, клоунада, кривляння, маніження, - ось наслідки кризи.

   Синдром «гіркої цукерки» - дитині погано, але вона цього не показує.

   Основним досягненням у житті дитини цього віку є її готовність до навчання у школі. В залежності від умов виховання, послідовних дій дорослих, можна сформувати здібну, цілісну особистість, або неспроможну, невротичну особу.

3. Характеристика особливостей становлення особистості молодшого школяра.

   Діти віком від 6/7 до 10/11років, які навчаються у 1-4 класах сучасної школи вважаються молодшими школярами.

   Цей віковий період завершує етап дитинства. Новий вид діяльності, який опановують молодші школярі – це навчальна діяльність. Але ще багато часу та енергії вони віддають ігровій діяльності. У цих видах діяльності розгортаються їхні стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя, психічний розвиток, формуються психічні новоутворення, завдяки чому діти виходять на новий рівень пізнання світу і самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи.

   Фізичний розвиток молодшого школяра зумовлений дозріванням організму, що відкриває нові можливості до його діяльності, розгортання та поглиблення зв’язків із соціальним оточенням.

   Перехід до навчальної діяльності змінює позицію дитини. Вона починає усвідомлювати, що виконує суспільно важливу діяльність, а значущість цієї діяльності оцінюють люди, які її оточують. З цього приводу Д. Ельконін зазначав: «саме тому, що навчальна діяльність є суспільною за своїм змістом (у ній відбувається засвоєння усіх надбань культури та науки, нагромаджених людством), суспільною за своїм сенсом (вона є суспільно значущою), суспільною за своїм виконанням (виконується відповідно до суспільно вироблених норм), вона є провідною у молодшому шкільному віці, тобто у періодах їх формування».

   У цьому віці відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової (дотримання шкільних вимог і правил, регулювання своєї поведінки, підпорядкування довільної діяльності свідомо оставленим цілям).

   Змінюються і стосунки з дорослими. Поява нових обов’язків, норми «дорослої» моралі у стосунках з однолітками, виконання вимог дорослих, більш ділові і стримані стосунки з учителями, - ось особливості становлення особистості молодшого школяра. У цьому процесі виділяють такі фази:
- адаптація (пристосування до нових соціальних умов);
- індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей);
- інтеграція ( включення у групу ровесників).

   Суттєвий вплив навчальної діяльності як провідної стимулює появу пізнавальних інтересів.

   Новоутвореннями молодшого шкільного віку є: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організувати навчальну діяльність, рефлексія. У цьому віці формуються такі важливі особистісні утворення, як почуття соціальної компетенції, диференціації своїх можливостей.

   Молодші школярі виробляють в собі вміння самоконтролю, самооцінки, самоорганізації, усвідомлюють мету і способи навчання, а також осмислюють свої судження, вчинки з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності, самоаналіз.

   У роботі з молодшими школярами важливо враховувати їх оптимізм, здатність бачити в собі передусім добре, високу самооцінку. Слід дбати про гармонію між тим, до чого вони прагнуть, на що претендують та їх реальними діями, тобто змістом і способом вияву активності в житті. Вагомого значення слід надавати формуванню правильної самооцінки дитини при підготовці її до школи, у процесі адаптації до систематичного навчання. Слід пам’ятати, що самооцінка молодшого школяра дає диференційований характер. Вони швидше помічають помилки та недоліки однолітків, ніж власні. Молодші школярі швидше долають процес усвідомлення іншої людини, ніж себе. Щоб керувати «світом» молодших школярів, треба добре вивчати і знати їх індивідуальні особливості. Тому доцільно залучати молодших школярів до різних видів діяльності, особливо суспільно значущих, колективного характеру. Працюючи в колективі школярик бачить і розуміє, на що він здатний, осмислює не тільки наслідки своєї праці, а й себе в ній. Варто сказати і про те, що в цьому віці розвивається такий мотив поведінки, як наслідування ідеалів. У дітей цього віку вони конкретні, нестійкі. Але ці діти вірять в свої сили, тому необхідно підтримувати в них віру в себе, свої здібності, формувати правильні ідеали.

4. Характеристика підліткового віку.

   Підлітковий вік характеризується швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму, статевим дозріванням, яке є домінантою розвитку в цьому віці.

   Суть кризи підліткового віку полягає у перебудові системи стосунків дитини і середовища. Зміст підліткової кризи пов'язаний з виникненням почуття дорослості, розвитком самосвідомості. Ставлення до себе як до дорослої особистості, до своїх нових можливостей і здібностей. Підліткам властиві прагнення до ідеалів, максималізм, значні фізіологічні зміни.

   Основним соціальним середовищем для підлітків є школа. Їм дуже важливо знайти своє місце у групі ровесників, вийти за межі школи та приєднатися до життя і діяльності дорослих.

Нова система стосунків:
1) вчителі - предметники, вихователі, у кожного свої вимоги, новий стиль спілкування;
2) група однолітків – важливо як тебе сприймають, хто ти і який ти, твоє місце. Підлітку дуже важливо утвердитися в колі своїх ровесників, у своєму класі, в загоні, отримати схвалення батьків.

   Підлітки починають критичніше оцінювати слова і дії, вчинки дорослих, аналізувати їх поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги до дорослих у підлітків дещо суперечливі. Вони прагнуть самостійності, протестують проти оцінки, контролю, недовіри, але водночас відчувають ляк, тривогу, сподіваються на допомогу, підтримку. Ось як про це писав В. Сухомлинський: «Не опікуйте мене, не ходіть за мною, не зважуйте кожен мій крок, не повивайте мене паленками нагляду і недовіри, не нагадуйте й словом про мою колиску. Я самостійна людина. Я не хочу, щоб мене вели за руку. Переді мною висока гора, це мета мого життя. Я бачу її, думаю про неї, хочу досягти її, але зійти на цю вершину хочу самостійно. Я вже піднімаюсь, роблю перші кроки, і чим вище ступає моя нога, тим ширший горизонт відкривається мені, тим більше я бачу людей, тим більше пізнаю. Від величі до безмежності того, що мені відкривається, робиться страшно. Мені необхідна підтримка старшого друга. Я досягну вершини, якщо буду спиратись на плече сильного і мудрого друга. Та мені соромно і боязко сказати про це. Я хочу, щоб всі вважали, наче я самостійно, своїми силами доберуся до вершини.»

   Отже, мудрий дорослий, надійний дорослий друг, який сприймає підлітка таким, яким він є, вчасно готовий допомогти йому, підтримати його, зрозуміти дасть можливість уникнути конфліктів і сформувати необхідні якості у підлітка.

   Спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю, без цього неможливий нормальний розвиток. Тому для підлітка так важливо мати середовище ровесників для спілкування, саме там він знаходить співчуття, адекватне сприйняття свої радощів і негараздів, переживань.

   Новоутвореннями даного віку є почуття дорослості, потреба у самоствердженні.

   Акселерація (від лат. acceleration – прискорений) - прискорений фізичний, фізіологічний і психічний розвиток), емансипація (від лат. emancipation – звільнення від залежності, зрівняння в правах), інфантиїзм ( від лат. infantilis – дитячий) – збереження (рис дитини), - важливі вияви особистості підлітка.

   Вивчення потреб і мотивів підлітків, їхніх захоплень, інтересів, включення в суспільно значиму, колективну діяльність, порада, розуміння, визначення їх «дорослості», самостійності, довіра до них, повага стануть – необхідними умовами правильного педагогічного впливу.

   Слід зазначити, що у молодших підлітків індивідуалістична акцентуація гуманістичної спрямованості, вони з готовністю включаються в групову діяльність, охоче допомагають один одному, зорієнтовані на інтереси групи, хоч їхній колективізм є поверховий і полягає в бажанні бути разом з усіма. Дослідження свідчать, що у 15% молодших підлітків спостерігається депресивна, а у 9% - суїцидальна спрямованість.

   Значна кількість підлітків середньої вікової групи виявляє гуманістичну спрямованість з альтруїстичною акцентуацією і значно менше їх – депресивну спрямованість. Серед старших підлітків зростає кількість осіб з альтруїстичною акцентуацією гуманістичної спрямованості.

   Підлітки дуже ранимі щодо своєї зовнішності. Слід пам’ятати про нервову анорексію та нервову булемію. Особливо це стосується дівчаток, які прагнуть відповідати ідеалу «моделі», «стрункої жінки» навіть не зважаючи на загрозу власному життю.

   Тому публічна характеристика зовнішності підлітка може спричинити психічні травми, особливо коли вона негативна, принизлива, що стає «бідою» життя підлітків на багато років.

   У підлітковому віці виникають нові захоплення, інтереси, в основі яких лежать статеві відмінності. Тому важливо вивчати захоплення та інтереси підлітків, адже серед них є такі як захоплення алкоголізмом, паління, наркотики, проституція, азартні ігри.

   Керувати психічним розвитком підлітків, вивчати їхні індивідуальні особливості, адекватно реагувати на їхні дії, вчинки, разом з ними долати труднощі та перешкоди, вчасно допомогти їм вирішити назрілі проблеми, - все це допоможе сформувати в них життєво необхідні цінності та орієнтації.

Використана література

1. Божович Л. И. Личность и её формирование в детском воздасте. - М.: Просвещение, 1968.
2. Ващенко Г.Г. Виховний ідеал. - Полтава, 1994.
3. Вікова і педагогічна психологія /За ред.. Савчин М.В., Василенко Л.П. - К.: Вища школа, 2006.
4. Кон И.С. Психология старшокласника.- М., Просвещение, 1989.
5. Семиченко В.А. Психологія педагогічної діяльності. - К.: Вища школа, 2004.
6. Словник іншомовних слів /За ред.. Мельничука О.С. - К.: Вища школа, 1985