Меню

Педагогіка тимчасового дитячого колективу

Педагогіка тимчасового дитячого колективу

   Пелех О.П., заступник директора з навчально-виробничої практики Володимиро-Волинського педагогічного коледжу

   Дитячий оздоровчий табір є позашкільним закладом для школярів віком від 6 до 14 років, який створюється на час літніх і зимових канікул.

   У таборі з урахуванням вікових особливостей та інтересів дітей і учнівської молоді, створюються загони, групи та інші об'єднання, чисельність яких не повинна перевищувати 25 чоловік для дітей віком 6-9 років і 30 чоловік для дітей віком 10-14 років.

   Дитячі оздоровчі заклади покликані, дотримуючись принципів наступності і безперервності виховання, виконувати компенсуючу функцію, оскільки дають можливість дітям не лише відпочити, зняти фізичне і психічне навантаження після навчального року, але й створюють нові умови для збагачення їх соціального досвіду, перевірки і застосування нових знань і вмінь в різноманітній практичній діяльності, яка наповнена грою, романтикою і базується на розвитку дитячої ініціативи, самодіяльності.

   Простий підрахунок свідчить про те, що під час літніх канікул діти можуть використовувати для улюбленої справи: ігор, спорту, відпочинку - 975 годин і, як вказують дослідження по інтенсивності спілкування вихователя з дітьми, одна табірна зміна (21-26 днів) - дорівнює року.

   Оздоровчий і виховний процес у таборі здійснюються у сприятливих умовах природного і соціального оточення. Все, що розкинулося навколо дитячого оздоровчого табору, може виявитися нейтральною зоною, а може стати важливим виховним фактором. Табір і його околиці - нове, незнайоме для дитини оточення. Воно, звісно, приваблює дитину і треба їй допомогти проникнути в нього.

   Свої особливості має і тимчасовий дитячий колектив, який поряд із загальними ознаками має свою специфіку і короткочасність існування (від 10-14 днів до 2-х місяців в таборах санаторного типу); цілодобовий контроль вихованці, різновіковий склад загонів.

   У новому товариському оточенні дитині хочеться показати всі свої здібності, сили і вміння, проявити кращі якості характеру. Під час тісного активного спілкування інтенсивніше і повніше розкривається особистість школяра. Інколи в таких умовах скоріше можна помітити те, що в школі залишається прихованим.

   Діти приїжджають в табір з різним настроєм. Частина з них позитивно відноситься до нього, знає його традиції, має друзів. Вони, як правило, прагнуть приймати участь у всіх справах, із задоволенням виконують доручення вихователів, проявляють ініціативу. Поряд з тим хочеться звернути увагу на групи дітей, які займають "очікувальну позицію". Це ті, що приїхали в табір вперше, з різних причин не були в колективі. Тому, ввійшовши в життя тимчасового колективу, вони готові до будь-якої діяльності, щоб проявити себе, заслужити схвалення ровесників, але першими активності не проявляють.

   Частина школярів, потрапивши в новий колектив, веде себе зухвало, з викликом, ухиляється від колективних справ, не виконує розпоряджень, щоденно обурюється режимом дня і т.д.

   Одна з характерних рис тимчасового дитячого колективу полягає в тому, що кожний день вимагає від кожної дитини зокрема власної самовіддачі. У таборі є можливість знайти улюблену справу на заняттях гуртків, секцій, творчих клубів, майстерень. Важливим є те, щоб кожна дитина відчувала себе необхідною для колективу. У таборі велика кількість справ, які виконують не поряд один з одним, як в класі, а спільно. Такий підхід до роботи дозволяє всім без винятку знайти собі улюблену справу протягом дня. Якщо хтось залишається пасивним в одних справах, то може добитися успіхів в інших.

   У тісному активному спілкуванні повніше розкриваються здібності дитини. Тут скоріше помітно, що в школі приховується від вчителів і однокласників. Протягом табірної зміни кожен учень приймає участь у 50-70 виховних заходах. Такий об'єм виховної роботи з колективом класу в умовах школи здійснюється протягом майже цілого навчального року.

   Проте, все позитивне, що закладене в оздоровчих і виховних функціях табору не завжди реалізується. Масова практика дає багато прикладів низького рівня ефективності виховної роботи табору, відсутності необхідної роботи табору, відсутності необхідної координації різних видів діяльності табору, механічно переносяться багато шкільних форм роботи, недостатньо враховується вікові особливості дітей. Тому невипадково останнім часом ми зустрічаємося з фактами формалізму, безтурботного проведення часу, відсутністю романтики, дитячою байдужістю, низьким рівнем підготовки педагогічних кадрів. Головна небезпека криється в тому, що багато таборів все частіше перетворюється в "дитячі пансіонати", "будинки відпочинку".

   Мета виховання в літньому оздоровчому таборі (залежно від вікових особливостей зміни) полягає у проведені кожного дня змістовної, цікавої і активної роботи з організації самодіяльності вихованців. Слід працювати так, щоб у загоні не нудьгували. Протягом зміни загін має виконати не одну цікаву і важливу справу. Зокрема, навчитися корисного ремесла, провести спартакіаду, організувати корисні справи і т. д.

   В організації життя дитячого колективу і педагогу-організатору, і вихователю необхідно спиратись на ініціативу, самодіяльність дітей, розвивати у них прагнення до самостійних дій, спрямованих на громадсько-корисні справи. Для цього необхідно навчити дітей самостійно мислити, знаходити і планувати роботу свого колективу, здійснювати її, вміти аналізувати і оцінювати участь в них кожної дитини.

   У таборі дорослий виступає не лише в ролі педагога-організатора чи вихователя, але й товариша, порадника, батька. Дитячий колектив повинен стати сім'єю, в якій кожна дитина почувала б себе захищеною.

   Від педагога-організатора і вихователя вимагають, в першу чергу, любові до дітей - вередливих і спокійних, добрих і сердитих, до хлопчиків і дівчаток. Саме любов допомагає знайти підхід до дитини, зрозуміти її почуття, думки, прагнення, що в свою чергу породжує дитячу симпатію, допомагає сформувати колектив.

   Виховна діяльність педагогічного колективу складна і багатогранна, охоплює великий спектр різноманітних напрямів, форм і методів, і вимагає координації всіх його зусиль.

   У сучасних умовах вся робота в таборі повинна бути побудована на демократичних засадах. Якщо вихованці не пишаються своїм колективом - ефективність впливу такого колективу на особистість буде незначною. Високий престиж колективу - гарантія успішності впливу його норм та цінностей, засвоєння виховного ідеалу.

   З окремих знайомих, малознайомих та зовсім незнайомих дітей, де хтось комусь симпатизує та навпаки, народжується через деякий час спільнота дітей, виникає поняття «ми». Відбувається виокремлення «ми», «наше» із загального навколишнього життя. «Ми» - це те, що притаманне тільки одному певному колективу, на відміну від інших таких або зовсім інших колективів. Існують поняття - «ми», а все навколо - «вони». Для тимчасових дитячих об'єднань - це почуття спільності дуже необхідне, воно сприяє створенню та зміцненню колективу.

   Існують певні умови, за яких ця спільність може виникнути. По-перше, треба мати так звану матеріальну основу: певну кількість дітей, носіїв цього поняття «ми». Потрібна територія, де «ми» може розташуватися, збиратися, діяти. Необхідна мета спільної діяльності.

   У дитячого тимчасового колективу є свої ідеали, норми та правила поведінки, специфічні форми організації колективу, органи самоврядування, а також символи, назва, девіз, емблема, пісні, які підкреслюють приналежність саме до цього конкретного колективу. Все це - центри об'єднання, тобто ті цінності, предмети та символи, які ідентифікують групу, складають матеріальну та ідейну основу її існування й розвитку. На цій основі відбувається усвідомлення спільності, створюється почуття «ми».

   Літній тимчасовий дитячий оздоровчий табір має певні переваги у вирішенні проблеми розвитку якостей творчої особистості :

• в центрі діяльності таких закладів знаходяться не навчальна робота, а інша системотворча робота ( спорт, праця, мистецька діяльність тощо );

• оздоровчий табір надає широкі можливості для роботи різновікових колективів школярів;

• в умовах табору змінюються міжособистісні стосунки, а саме: вихователь виступає не як контролер, дії якого обмежені вимогами уроку, а як активний учасник творчої діяльності, радник чи просто рівнозначний член творчого колективу;

• організація діяльності дитячого колективу в умовах табору набуває надзвичайної інтенсивності, наповненості (звичайний день роботи табору може включати 8-10 різних форм виховної діяльності ).

   Виховну роботу слід будувати так, щоб кожна дитина знайшла собі справу до душі, відчувала себе сильною, збагатилася духовно й відчувала себе затишно. Тому щоденне життя в оздоровчому таборі має бути насиченим різноманітною діяльністю, інтелектуально й фізично спрямованим. Необхідно спрямувати виховну роботу на індивідуально-масові заходи в гурті, загоні, таборі, забезпечивши щоденне психологічне розвантаження дітей за допомогою індивідуальної роботи з книгою, малювання, мислення, вишивання.

   Життя табору будується як творчо різноманітна діяльність колективу дітей і дорослих, в процесі якої розвиваються духовні й фізичні сили кожного вихованця, здійснюються взаємне виховання й самовиховання старших та молодших при керівній ролі вихователів. Основу цього життя складає колективна організаторська діяльність. Найважливіші сторони життєдіяльності - постійне всебічне піклування про людей, один про одного, різноманітна пізнавальна діяльність, пізнання навколишнього середовища, а також спорт і туризм.

   Створення колективу однодумців у загоні, дітей захоплених спільною метою, загальною й важливою для всіх справою, досягається через особливу організацію життя, в котрій головне місце посідають органи самоврядування.

   У кожній дитині закладена така композиція рис та властивостей, якої не має в іншій. На цьому й побудоване самоврядування - законне суспільне право дітей, яке передбачає:

• самостійно планувати роботу;

• максимально реалізовувати свої плани, проводити справи, обговорювати та давати їм оцінку. Важливо, щоб частину загальнотабірних, загонових зборів діти проводили самостійно, а дорослі допомагали підказками, порадами;

• самостійно обирати постійний й тимчасовий актив з відкритим обговоренням, розподіляти доручення;

• приймати рішення та перевіряти їх виконання, оцінювати різноманітні конкурси, змагання;

• критикувати, викривати недоліки, шукати шляхи їх подолання.

   Органи самоврядування - це вибірні органи, основне завдання яких - організація різнобічної діяльності. Ці органи потрібні для того, щоб поширити уявлення підлітків про демократичні норми життя суспільства, виховувати особисту відповідальність за кожну колективну справу, активну позицію в колективі, розвивати ініціативу й самостійність. Чим більше законних прав буде мати дитина, тим міцніше стане організація самих вихованців.

   Дитячий тимчасовий колектив має ряд специфічних особливостей. По-перше, коротку тривалість періоду існування колективу. Він вимагає чіткого початку і завершення табірної зміни, обов'язкової оцінки діяльності кожної дитини, надання дітям можливості бачити і розуміти результати своєї праці. По-друге, всі види виховної діяльності в різновікових колективах, з різним соціальним досвідом дітей, із різних умов життя, з сільської або міської місцевості. По-третє, тимчасовий дитячий колектив має значні виховні можливості. У новому оточенні, під час активного спілкування інтенсивніше, повніше розкривається особистість дитини, в таких умовах скоріше можна помітити те, що в школі залишається прихованим, краще вивчити і зрозуміти дитину.

   У таборі діти самостійніше, ніж удома. Значно менше регламентацій, що стримують прагнення до самостійності, і більше умов, що стимулюють творчий розвиток, активність дитини.

   Вирішення виховних завдань у дитячих колективах обов'язково має спиратися на знання вікових властивостей дітей. Для того, щоб виділити будь-яке виховне завдання навіть найпростіше, недостатньо враховувати лише індивідуальні особливості дитини. Не менш важливим є знання й врахування своєрідності його можливих вікових характеристик, правильних науково обґрунтованих уявлень про стан формування особистості дитини,

   Знання вікових особливостей дітей та підлітків, характеристик фізичного розвитку, особливостей їх поведінки в певному віці допоможе в процесі виховної діяльності.

   Найчастіше до табору приїжджають діти віком від 6 до 16 років. Тому врахування вікових особливостей дозволить досить гнучко коригувати зміст, форми та методи виховної роботи, не змінюючи загальної стратегії виховання. Отже, здійснення вікового підходу до виховного процесу в умовах оздоровчого закладу передбачає :

1. Постійну увагу до вікових особливостей формування особистості дитини, своєрідності її духовного світу.

2. Урахування протиріч розвитку особистості, спричинених віковими змінами.

3. Побудова системи виховної роботи відповідно до психологічних особливостей дітей кожного вікового періоду і концепцій їх розвитку.

Найважливішими елементами цієї виховної системи повинні стати:

• знання вікових особливостей і закономірностей розвитку дитини;

• виховні завдання у суворій відповідності з метою виховання молоді в Україні та основними напрямками її реалізації;

• організація щоденної роботи ланки, загону, добір форм і методів виховання, що відповідають специфіці діяльності оздоровчого табору;

• постійне врахування тих змін, що відбуваються в дитячих колективах.

   Лише послідовне втілення системи у роботу з дітьми та підлітками дозволить вихователям домогтися позитивних результатів у їх вихованні.

   Молодший шкільний вік. Настає один з найвідповідальніших етапів розвитку особистості, закладаються основи багатьох психічних якостей. Діти прагнуть максимально швидко посісти своє місце серед ровесників, засвоїти ті моральна норми, які перед ними висувають, адаптуватися. Це не означає просто пристосуватися, видавати себе таким, як усі. Саме стати, реально відчути себе схожим з іншими, відчути силу «ми» - ось таким має бути результат адаптаційного періоду. Для цього вікового періоду притаманне деяке переважання адаптації над індивідуалізацією. Лише в цьому віці бажання вчитися виявляється найбільш яскраво й емоційно. Тому необхідно так побудувати виховний процес, щоб ця вікова потреба перетворилася на реальність і стало основою для подальшого перетворення її на стійку якість особистості.

   Також яскраво вираженим є прагнення дітей до активної діяльності, до нових ролей у колективі. Тому вони завжди охоче відгукуються на всі пропозиції та справи вихователів.

   Водночас активне бажання діяти поєднується з незнанням способів діяльності, з невмінням розрахувати свої сили, правильно оцінити власні можливості. Діти можуть легко захопитися якоюсь справою, і не закінчивши її, розпочати займатися іншою.

   До 9-10 років діти набувають певного досвіду роботи у групі одноліток. Характерними особливостями у цьому віці є рухливість, життєрадісність; авторитет вихователя (вожатого) для них дуже високий.

   Організовуючи виховний процес з молодшими школярами, не можна забувати про те, що вони спілкуються з однолітками переважно в іграх, а також у зв'язку з тією діяльністю, якою вони займаються. На їх симпатії і ставлення до ровесників значно впливають оцінка й думка педагога. З дорослими вони спілкуються багато, довірливо і чекають від них допомоги, співпраці і розуміння.

   Ігрова діяльність залишається необхідною і бажаною. Це відповідає психологічним особливостям молодших школярів. Діти цього віку відзначаються підвищеною емоційністю, вразливістю, активністю та схильністю до наслідування. Вся життєдіяльність молодших школярів в таборі має бути пронизана грою з ускладненими правилами, максимально наближеною до реальної життєвої ситуації.

   Середній шкільний вік (11-15 років.) На рубежі 10 -11 років дитина вступає у найскладніший період свого вікового розвитку - підлітковий. За короткий час діти так різко змінюються, що психологи виділяють молодший (11-13 років) та старший (14-16 років) підлітковий вік.

   Підлітковий вік вважають важким. Він важкий для вихователів, але насамперед для самих дітей. Завдання вихователів - допомогти підліткові перебороти труднощі, створити умови для успішного формування їхньої особистості.

   Молодший підлітковий вік. Значно розширюються діапазони інтересів молодших підлітків, що впливає на розвиток ініціативи, творчості. Дитина прагне до самостійності, самовиявлення своєї особистості. Це природна вікова потреба дитини, яку слід враховувати у виховній роботі з підлітками в умовах оздоровчого табору.

   У віці 12 - 14 років авторитет дорослих значно знижується. Для дитини найважливішою стає оцінка її однолітками. Тому вихователі, враховуючи цю вікову особливість, не повинні нав'язувати дитині свої думки, а дати їй змогу самостійно впевнитися у їх правильності. З іншого боку, необхідно допомогти дитині задовольнити потребу у спілкуванні з однолітками.

   Підліткові треба усвідомити ті нові вимоги, що перед ними висувають вихователі, а з іншого боку - необхідне справжнє визнання й прийняття дорослими їх нової позиції, допомога у самоствердженні. Ареною самоствердження найчастіше виступає спілкування з ровесниками. Характерною особливістю молодших підлітків є концепція-установка на змагання, виграш, на досягнення колективного успіху.

   Старші підлітки. Це період активної особистісної індивідуалізації, етап, коли загострено переживається прагнення до самоствердження. Це та фаза становлення особистості, коли актуальною стає позиція «чим би не виділятися, тільки б виділятися». Тому завданням для вихователів є контролювання бажання персоналізуватися, об'єктивно визначити можливості щодо допомоги підліткові обрати правильний шлях, підтримувати його активність і коригувати її спрямованість.

   Свою точку зору старші підлітки можуть обстоювати інколи дуже гаряче і наполегливо. Спостерігається підвищення рівня самоаналізу, активізуються спроби самостійно розібратися у собі. Старші підлітки починають мислити логічно, намагаються узагальнювати отримані ними відомості. Інтереси не лише розширюються, поглиблюються, а й диференціюються. У сфері спілкування підлітки починають надавати перевагу маленьким колам друзів. Вони особливо дорожать думкою своїх однолітків. Часто ображаються і протестують, коли обмежують їх самостійність, контролюють, не рахуються з їхніми інтересами, думками.

   З 12 до 15 років антагонізм у стосунках між статтями змінюється симпатією, виникають перші спроби познайомитися, зблизитися. Перше емоційне поривання підлітка не повинно бути висміяне і тим більш ображене.

   Тому, організовуючи виховну роботу в загоні старших підлітків, особливу увагу слід звернути на використання таких видів діяльності, які б цікавили і хлопчиків, і дівчат, створюючи такі умови, коли цією різноманітною діяльністю керують з перших днів створення загону і хлопчики, і дівчата.

   У системі виховної роботи зі старшими підлітками з'являються такі форми, які вимагають більшої відповідальності з боку вихованців, розкривають інтереси та вподобання підлітків. Віковий підхід у роботі з підлітками включає і проблему організації міжвікової взаємодії, різновікових колективів. Важлива можливість міжвікової взаємодії дітей - це спільна робота дітей різного віку в органах самоврядування.

   Отже, урахування вікових особливостей дітей в умовах дитячого оздоровчого закладу допомагає ефективно вирішувати різноманітні завдання виховної діяльності та створювати позитивний психологічний клімат.

   Психологічний клімат - сукупність психологічних умов, які допомагають, чи перешкоджають продуктивній діяльності колективу.

Варто розрізняти два терміна: психологічний комфорт і психологічний дискомфорт: Психологічний комфорт: - це

- відчуття суб'єктивного благополуччя;

- можливість реалізувати свої бажання й потреби;

- адекватне усвідомлення себе в контексті сьогодення;

- моє позитивне емоційне забарвлення.

Психологічний дискомфорт - це

- відчуття тривоги й невпевненості;

- незадоволення суб'єктивно значимих потреб ( досягнення, успіх, визнання, фінанси, відпочинок.)

Усе це супроводжується негативними емоціями.

Умови, при яких виникають дискомфорт чи комфорт:

• стосунки в загоні;

• приналежність до соціальних мікро груп ( панки, репери, кришнаїти …);

• ставлення значимих для тебе особистостей ( вихователі, батьки, кохані …);

• адекватність чи неадекватність вимог, які ставить перед тобою колектив;

•перевантаження;

• матеріальний стан.

   Специфічними і особливо ефективними при вивченні тимчасових малих колективів є методи соціометрії. Термін «соціометрія» в перекладі з латини означає вимірювання міжособистісних взаємин у групі. У суспільних науках він постав наприкінці XIX ст. у зв'язку зі спробами застосування математичних методів до вивчення соціальних явищ. Основна заслуга у створенні методології соціометричних досліджень, сукупності вимірювальних процедур і математичних методів обробки первинної інформації належить американському соціопсихологу Джекобу Морено (1892—1974). Виробивши свою систему структурного аналізу малих груп, Морено сформулював і стратегічне завдання соціометрії. Воно, на його думку, полягає у забезпеченні таких умов, за яких люди працювали і жили б в оточенні симпатичних і симпатизуючих їм людей.

   Соціометричний метод опитування — один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутріколективних зв'язків шляхом виявлення стосунків між членами колективу.

   Соціометричні критерії поділяють на два основні класи: комунікативні і гностичні.

   Комунікативні критерії використовують для того, щоб виміряти реальні або уявні стосунки в групі, з'ясувати, як кожний член групи бачить своє безпосереднє оточення. Гностичні критерії призначені для відображення уявлень людини щодо її ролі, позиції в групі, а також для з'ясування того, хто, на її думку, обере її для спільного вирішення певного завдання, хто — знехтує. Приклад комунікативного критерію: «Кого б Ви обрали своїм командиром загону?» А гностичний варіант звучав би так: «Хто з Вашого загону, на Вашу думку, хотів би обрати Вас командиром?» В обох випадках критерії сформульовані у позитивній формі, тобто орієнтовані на з'ясування вибору. Але існують і заперечні критерії, які фіксують негативне ставлення однієї людини до іншої.

   У соціометрії поширені й дихотомічні критерії, які дають змогу більш точно з'ясувати взаємини в малій групі. Наприклад: «Кого з членів Вашого загону Ви обрали б командиром (позитивна частина критерію), а кого б не обрали?» (заперечна частина критерію).

   Ще один різновид соціометричних критеріїв — критерії ранжування. Вони забезпечують можливість для ранжування суб'єктом своїх стосунків з членами групи. Наприклад: «Вкажіть по порядку, з ким із членів Вашого загону Ви хотіли б створити інструментальну групу в першу чергу, у другу чергу, у третю чергу і т.д.?»

   Соціометрична процедура, за якої респондент обирає відповідно із заданим критерієм стільки осіб, скільки він вважає за необхідне, називається непараметричною. Параметрична процедура передбачає вибір із завчасно заданими кількісними обмеженнями. Наприклад, за сформульованим критерієм пропонують обрати із 8 осіб одного, двох чи трьох. Це знижує вірогідність спонтанних реакцій, непродуманих відповідей.

   При соціометричному опитуванні кожному респондентові вручають соціометричну анкету (карточку) і список членів соціометричної групи. Прізвища членів групи кодують, наприклад, номером у списку групи. Соціометрична карточка, як і будь-яка соціологічна анкета, починається із звернення, в якому пояснюють мету опитування, викладають правила заповнення карточки, гарантують анонімність. У кінці після запитань дякують респонденту за співробітництво. У карточці повинно бути 7—8 критеріїв.

   Результати опитування заносять у соціоматрицю, яка компактно подає первинну інформацію і спрощує математичне опрацювання зібраних даних.

   Соціоматриця — це таблиця, у якій в рядках розміщують відповіді кожного із членів групи. У горизонтальних рядках — хто обирає, у вертикальних — кого обирають. Кількість рядків відповідає кількості членів колективу

   Соціометрична техніка допомагає проникнути у невидимі на соціальному рівні, але завжди існуючі групові структури міжособистісних стосунків з метою їх вивчення або перебудови. Надійні дані дає соціометричний метод у поєднанні з іншими методами дослідження. Скажімо, формування космічних екіпажів, творчих, дослідницьких груп, а в окремих випадках і малих виробничих колективів неможливе без використання соціометричних опитувань. Однак, жоден із методів опитування не можна вважати універсальним.

   Дитячий оздоровчий заклад є позашкільним оздоровчо-виховним закладом, який створюється з метою реалізації права кожної дитини на повноцінний відпочинок та оздоровлення, зміцнення здоров'я, задоволення інтересів і духовних запитів відповідно до індивідуальних потреб дітей шкільного віку, і якість організації відпочинку цілком залежить від компетентності педагогічних працівників табору.

Використана література

Волкова Н.П. Педагогіка: Навчальний посібник. Вид. 2-ге, перероб., доп. – К.: Академвидав, 2007. – 616 с.

Галузинський В.М. Педагогіка. - К.: Вища школа, 1995. – 313 с.

Калечіц Т.Н. Позакласна і позашкільна робота з дітьми. – М.: Просвещение, 1980. – 144 с.

Логачевська С. П. Дійти до кожного учня / За ред. Савченко О. Я. – К.: Рад. школа, 1990.

Молодь і дозвілля. – К.: Вища школа, 1996. – 103 с.

Соя М. М., Я.В. Луцький. Виховна робота в дитячих оздоровчих закладах. - Івано-Франківськ, 1995. – 75 с.

Творчо, весело, цікаво… // Завуч. – 2006. - № 12. – С. 15-19.

Ягупов В.В. Педагогіка. – К.: Либідь, 2003. – 560 с.